Welcome Visitor: Login to the siteJoin the site

St. Philotheos of Sinai Forty Texts on Watchfulness

Book By: Yuriy Kobylnyk
Religion and spirituality



translated into Ukrainian


Submitted:Jun 21, 2011    Reads: 21    Comments: 0    Likes: 0   


ФІЛОТЕЙ СИНАЙСЬКИЙ
сорок глав про уважність
1. У нас точиться мислена[1] боротьба, жорстокіша, аніж тілесна. Духовний подвижник повинен так гнатися розумом до мети (Флп. 3, 14) і так її добиватися, щоб, як перли якісь, або коштовне каміння (Мт. 13, 44-46), міг пильно зберігати в скарбниці серця пам'ять про Бога. Тому йому потрібно залишити все, навіть тіло, і понехтувати самим теперішнім життям, щоби набути у своєму серці єдиного Бога. Бо св. Золотоустий сказав, що достатньо одного розумового бачення Бога, щоби знищити лукавих.
2. Ведучи мислену боротьбу, ми повинні вельми старанно вибирати за вказівками Святого Письма духовні практики для себе і, як цілющою маззю, змащувати ними розум. Тож із ранку, як сказано, маємо мужньо й безстрашно стояти біля дверей серця, з міцною пам'яттю про Бога й безперервною молитвою Ісуса Христа в душі, та цією мисленою сторожею вигублювати всіх грішників землі (Пс. 101, 8. LXX), тобто, жадаючи постійно пам'ятати про Бога, ми повинні заради Господа розбивати голови тиранів (Ав. 3, 14. LXX), а це - нищити ворожі помисли при першій їхній появі, оскільки і в мисленій борні є певні божественні дії та порядки. Нам потрібно змушувати себе отак чинити поки не настане час обіду, а потім, подякувавши Господеві, Який винятково зі свого людинолюбства живить нас і духовною, і тілесною їжею, маємо перейти до споминів та роздумів про смерть. А наступного ранку знову треба владно братися за ту саму справу. Навіть як і щодня отак діятимемо, то ледве зможемо з Божою поміччю уникнути тенет мисленого ворога. А якщо така духовна практика утвердиться в нас, то виплекає наступні три чесноти: віру, надію і любов, з яких віра наверне нас до справжнього страху Божого, а надія, подолавши рабський страх, приведе до Божої любові. Якщо надія "не засоромить" (Рм. 5, 5), породжуючи, зазвичай, двояку любов[2], на якій "увесь закон і пророки спираються" (Мт. 22, 40), то зі свого боку любовтакож "ніколи не переминає" (1 Кр. 13, 8), адже того, хто долучився до неї, спонукає виконувати божественні закони і в цьому житті, і в майбутньому.
3. Дуже рідко можна знайти людей, які мовчать розумом. Дійсно, такого стану можуть досягти лише ті, котрі всіма проявами свого життя стараються привернути до себе божественну благодать і сповнитися тією духовною втіхою, яку вона приносить. Отже, якщо хочемо, як і вони, долучитися до розумової роботи, яка є щирим прагненням до мудрості в Христі, охороняючи розум і перебуваючи уважними, то почнімо цей шлях зі стриманості в їжі, стараючись якнайменше їсти та пити. А уважність варто було б назвати шляхом, який веде до Царства, - того, що всередині нас, і майбутнього, - та розумовою майстернею, адже вона виробляє й вибілює (полірує) нахили розуму, а пристрасний стан переробляє на безпристрасний. Вона подібна також і до світлого віконця, в якому сяє Бог та відкриває Себе розуму.
4. Де смирення поєднується з пам'яттю про Бога, підкріпленою пильністю та увагою, де проти ворогів спрямується постійна молитва, - там Боже місце, або небо серця, до якого не можуть приступити демонські орди, адже там перебуває Бог.
5. Ніщо так не руйнує, як балакучість, і так не шкодить, як непогамовний язик, адже вони знищують і розпорошують багатство душі (оскільки стають її властивим станом). Через балаканину бо в душі розвалюється те, що ми щодня будуємо, і розвіюється те, що працьовито зібрали. Що ж тоді може бути гіршим за нього (за нестримний язик)? "Він - зло, що спокою не знає" (Як. 3, 8). Тому йогопотрібно стримати, прикоротити й тримати на прив'язі, і, скажу так - змусити його служити тільки потрібному. Бо хто виповість про всю ту шкоду, якої зазнає душа від (неприборканого) язика?
6. Першими дверима, що вводять нас до мисленого Єрусалиму, тобто роблять уважним наш розум, є свідоме мовчання вуст, навіть попри те, що сам розум можливо ще не заглибився у мовчання; другими - виважена стриманість у їжі та питті; третіми - повсякчасні роздуми і пам'ять про смерть, які очищають розум і тіло. Коли душею, а не очима я побачив красу цієї пам'яті, то так зворушився й захопився нею, що захотів мати її другинею свого життя, полюбивши її за небачену вроду та величавість. Яка вона покірлива, радісна, задумлива, як лякається майбутнього справедливого покарання, як обізнана з неприємностями життя! З її чуттєвих очей витікає цілюща жива вода, а з мислених - щедродайне джерело премудрих думок, які своєю течією і грою звеселяють розум. Саме цю Адамову дочку, цю пам'ять про смерть, я завжди, як уже казав, хотів мати собі за дружину, з нею спати, з нею розмовляти і в неї запитувати, що станеться зі мною, коли позбудуся свого тіла; але часто мені в цьому заважала гидка забудькуватість - ця похмура дочка диявола.
7. Злі духи з допомогою помислів таємно воюють із душею. Бо якщо душа невидима, то зрозуміло, що злі сили нападають на неї невидимо. І тут можна зауважити, як обидві сторони готують свою зброю та плани (розташовують війська для ведення битви), видумують обманливі маневри і застосовують превентивні удари (раптові напади, щоб залякати противника), вступають у рукопашні сутички, здобувають перемоги і зазнають поразок. Одного лише немає в цій описаній нами невидимій війні, якщо порівняти її з видимою, - проголошення. Для видимої війни, зазвичай, визначається час і її ведуть за певними правилами, а в цій (невидимій) вороги без попередження раптово проникають у самі глибини серця, а, одержавши перевагу (через те, що розум добровільно погоджується поступитись нападникам), убивають душу гріхом. Але чому та й заради чого ведеться проти нас ця війна? А заради того, щоби перешкодити нам виконувати волю Божу, про яку молимося, кажучи: "…нехай буде воля Твоя" (Мт. 6, 10), тобто сповняти Господні заповіді. І коли хтось із Божою допомогою пильно охоронятиме свій розум, щоби він не схибив, уважно наглядатиме за їхніми (невидимих ворогів) вторгненнями (в серце) і перемовинами (з розумом), що відбуваються в уяві, той дізнається про це з власного досвіду. Тому Господь, передбачивши у Своїй Божественній всеосяжності задуми лютих демонів, узявся знищити їхні наміри, давши на противагу їм Свої заповіді та погрожуючи тим, які ці заповіді порушуватимуть.
8. Як тільки-но звикнемо до стриманості та навчимося уникати видимих зол, які вдираються через п'ять відчуттів[3], тоді зможемо і серце своє охороняти з Ісусом, і від Нього в ньому просвічуватися, і в певному гарячому прагненні відчувати розумом Його доброту. Бо не для чогось іншого нам наказано очищати серце, а лише для того, щоб, розігнавши постійною уважністю хмари лихих помислів, ми могли, як у ясному небі, бачити в ньому Сонце правди - Ісуса і якось просвітитися в розумі світлом Його величі, бо воно, зазвичай, не всіх осяває, а лише тих, які очищають своє внутрішнє єство.
9. Ми повинні щоденно такими себе тримати, якими маємо постати перед Богом. Бо пророк Осія каже: "Повернись до Бога твого, пильнуй любов та правду і чекай на Бога твого постійно" (Осія 12, 7). Так само й пророк Малахія від Божого імені питає: "Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж Я Батько, то де Моя пошана? Коли Я Господар, де страх передо Мною? - каже Господь Сил" (Мал. 1, 6). Та й апостол закликає: "…очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа" (2 Кр. 7, 1). І Премудрий повчає: "Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б'ють життя джерела" (Прип. 4, 23). І Сам Господь Ісус Христос наказує: "Очисть но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті" (Мт. 23, 26).
10.Недоречна мова іноді викликає ненависть у слухачів; деколи, коли почують, що верземо дурниці, - докори та висміювання; а інколи опоганює нашу совість, або ж допроваджує до осуду Божого та, що найгірше, примушує нас засмучувати Святого Духа.
11.Якщо з Божою допомогою очищаєш своє серце та викорінюєш із нього гріх, намагаєшся здобути божественне пізнання та можеш бачити розумом невидиме для більшості людей, то не варто тобі із цієї причини над кимось вивищуватися. Бо яке створіння чистіше за безтілесного ангела, і яке сповнене більшого, аніж він, духовного пізнання? Але й ангел у своєму возвеличенні блискавицею впав із неба (Іс. 12, 15; Лк. 10, 18), бо цю його зарозумілість Бог порахував за нечистоту. Однак усі знають, як діють золотошукачі (тобто, як вони опускаються під землю, так і ти понижуйся перед усіма, щоб віднайти золото духовного пізнання).
12.Апостол каже: "Кожний змагун стримується від усього" (1 Кр. 9, 25). То як тоді ми, що пов'язані з оцим обважнілим тілом, яке завжди "пожадає проти духа"(Гл. 5, 17), набивши шлунок наїдками, зможемо протистояти началам, невидимим і ворожим силам, "бо царство Боже не їжа і не пиття" (Рм. 14, 17) і "прагнення тіла вороже Богові - бо не кориться законові Божому, та й не може" (Рм. 8, 7)? Не може, очевидно, з-за того, що земне, що складається із соків, крові та мокротиння[4], що завжди затягує додолу, бо постійно прагне земних речей та втішається згубними насолодами цього віку. А тому "прагнення тіла (веде) до смерти" (Рм. 8, 6) і "тілесні не можуть подобатись Богові" (Рм. 8, 8).
13.Охорона розуму в Господеві вимагає великого смирення, спершу перед Богом, а потім перед людьми. Ми повинні робити все можливе, щоби зберігати серце сокрушенним і смиренним. А для цього маємо добре пам'ятати своє колишнє життя у світі, згадуючи та детально розглядаючи всі гріхи, які чинили з молодощів (окрім тілесних, бо їх згадувати шкідливо). Це не лише породжує смирення, але й викликає сльози і спонукає до щирої вдячності перед Богом. Таким же чином діє постійна та чітка (що доводить до чуття) пам'ять про смерть - породжує радісний із певною насолодою плач та пильність розуму. Крім того глибокий спомин про страсті Господа нашого Ісуса Христа, детальне відтворення в пам'яті того, що Він переніс, надзвичайно упокорює та присоромлює нашу гордовитість, а також викликає сльози. Зрештою, нашу душу безмірно упокорюють великі благодіяння, які ми одержали від Бога, якщо докладно їх перелічуємо й розглядаємо, - адже ведемо боротьбу проти гордих (невдячних Богові) демонів.
14.Не відмовляйся з-за власного егоїзму від оцих спасенних ліків для душі, бо інакше не станеш учнем Христовим та послідовником ап. Павла, який каже про себе: "Я недостойний зватись апостолом" (1 Кр. 15, 9), а в іншому місці зізнається, "що спершу був блюзніром, гонителем і знущателем" (1 Тм. 1, 13). Чи бачиш, гордію, що не дозволяв собі святий забувати свого колишнього життя? Та й усі святі відвіку і донині одягалися в це скромне святе Боже одіяння (тобто у смирення). Сам Господь наш Ісус Христос, Бог незбагненний, незвіданий і невимовний (бажаючи показати нам шлях до вічного життя та святості), одягався у смирення впродовж усього Свого земного життя. Отож святе смирення справедливо можна назвати і божественною чеснотою, і заповіддю, і царською порфірою[5] Владики. Також ангели й усі світлі божественні сили приймають та оберігають цю чесноту, знаючи, як упав сатана, коли загордився, і як лежить він у безодні, будучи жахливим попередженням такого гріхопадіння і для ангелів, і для людей. Через свою гординю він виявився найганебнішим перед Богом, гіршим за будь-яке інше створіння. Знаємо також, що й Адам упав через гордощі. Тому, маючи перед собою стільки прикладів цієї благодатної чесноти, давайте якомога краще використовуватимемо згадані вище ліки та всіляко себе впокорюватимемо. Тож, упокоримося і в душі, і в тілі, і в думках і в бажаннях, і в словах і в міркуваннях, і в зовнішньому поводженні та у внутрішньому стані. А особливо пильнуватимемо, щоб не відвернути від себе захисника нашого Ісуса Христа, Сина Божого та Бога, оскільки Він "…гордим противиться, смиренним же дає благодать" (Як. 4, 6), та й "осоружний Господеві - кожен гордий серцем" (Прип. 16, 5), "а хто себе принизить, той буде вивищений"(Мт. 23, 12). "Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем", - каже Спаситель (Мт. 11, 29). Тож, будьмо уважними.
15."Зважайте на самих себе, - каже Господь, - щоб часом серця ваші не обтяжилися обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами…" (Лк. 21, 34), і апостол нагадує: "Кожний змагун стримується від усього" (1 Кр. 9, 25). Знаючи оце все, що наказано нам у Святому Письмі, проводитимемо своє життя у стриманості, особливо щодо їжі. Передусім відмовимось від розмаїтих наїдків, помірно годуватимемо своє тіло і привчимо його до корисних та акуратних звичок і в такий спосіб легко приборкаємо та підкоримо розуму (хтиві) пожадання нашої душі, а по суті - її вольову силу[6]. Та й від інших прогрішень ми тоді легше утримуватимемося, оскільки всебічну стриманість, тобто, ухиляння від усякого зла, досвідчені люди уважають чеснотою. Отож, початок чистоти - Бог, Джерело і Подавець усіх благ, а потім - стриманість у їжі, якої дотримуємося щодня та в належній мірі.
16.Як сатана через нас воює у своєму спротиві з Богом, стараючись відмінити волю Божу, яка виявляється в божественних і животворних заповідях, та щосили намагається перешкодити нам їх виконувати, так і Бог, бажаючи, щоби ми виконували Його святу волю, тобто (владичні) Його заповіді, через нас своїм помахом нищить смертельні наміри лукавого. І марно старається ворог опиратися Богові, змушуючи людей не коритися заповідям, оскільки Сам Бог використовує людську неміч, щоби поруйнувати диявольськізадуми. І ти поглянь, що воно справді так. - Усі євангельські заповіді встановлюють закони для троїстої душі та своїми веліннями її оздоровляють. Хто ретельно їх дотримується, у того всі три сили душі направду стають здоровими. Але диявол зі свого боку вдень і вночі бореться проти цих трьох душевних сил. Якщо ж він веде запеклу війну проти цієї троїстості, то зрозуміло, що воює також проти Христових заповідей, - бо Христос через заповіді дає закони для троїстої душі, тобто, для її вольової, емоційної та розумової сили.




0

| Email this story Email this Book | Add to reading list



Reviews

About | News | Contact | Your Account | TheNextBigWriter | Self Publishing | Advertise

© 2013 TheNextBigWriter, LLC. All Rights Reserved. Terms under which this service is provided to you. Privacy Policy.