БЛАЖЕННИЙ АВВА ТАЛАСІЙ

Короткі відомості про нього

Преподобний отець наш Таласій (грец. Ο Όσιος Θαλάσσιος ο Λίβυος, лат. Thalassius, abbas in libyae desertis) процвітав у першій половині сьомого століття та був пресвітером і настоятелем однієї обителі в Лівійські пустелі. Цей блаженний авва поєднував з любов’ю до благочестя також любов до духовного просвітлення та багато займався вивченням Св. Письма. Він був сучасником св. Максима Ісповідника, з яким духовно спілкувався. Є декілька листів св. Максима до прп. Таласія і він присвятив йому цілу книгу, яка містить пояснення важких місць зі Св. Письма. Св. Максим вельми шанував цього отця, і в одному листі називає його навіть своїм наставником. Блаженний його перехід до вічности стався ймовірно не пізніше 660 року.

Ці чотири сотні його висловів про любов, стриманість і духовне життя сповнені повчання. Усі вони переважно морально-аскетичного змісту, але є й такі, в яких містяться догматичні думки, якими користувався св. Йоан Дамаскін[1] у своєму викладі віри. Якщо послідовно читати лише початкові літери висловів в оригіналі, то вийде певна думка, — яка й поставлена на початку кожної сотні.

ПЕРША СОТНЯ АВВИ ТАЛАСІЯ ПРО ЛЮБОВ, СТРИМАНІСТЬ І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ ДО ПРЕСВІТЕРА ПАВЛА

акростих[2] якої такий:

Духовному брату

й улюбленому пану Павлу

Таласій, з виду безмовник,

а насправді — пихатий торгаш.

Любов, яка цілковито спрямована до Бога, пов’язує люблячих із Богом та одного з одним.
Розум, який набув духовну любов, не думає про ближнього нічого такого, що не личить любові.
Той приховує лицемірство під виглядом любови, хто вустами благословляє, а серцем зневажає.
Хто набув любов, той сумирно переносить усе прикре та скорботне, що завдають йому ненависники.
Лише любов поєднує в однодумності творіння з Богом та між собою.
Справжню любов набув той, хто не допускає проти ближнього ні підозр, ні (прикрого) слова.
Хто не чинить такого, що могло б розладнати любов, той величний перед Богом і людьми.
Нелицемірній любові властиве щире слово „з доброго сумління” (1 Тм. 1, 5).
Хто передає брату докірливі слова, почуті від інших, той під виглядом приязні приховує заздрість.
Як тілесні чесноти прихиляють славу від людей, такі духовні — від Бога.
Любов і стриманість очищають душу, а чиста молитва просвітляє розум (дух).
Сильна та людина, яка діями і розумом відганяє зло.
Хто набув безпристрасність і духовне розуміння, той знайшов благодать у Бога.
Якщо хочеш позбутися пристрасних помислів, то набудь стриманість і любов до ближнього.
Бережися непомірности і ненависти, і не спотикнешся під час молитви.
Як неможливо відчути аромати у помийній ямі, так і в злопам’ятній душі — пахощі любови.
Мужньо приборкуй гнів та пожадання, і легко позбудешся лихих помислів.
Пихатість винищується приховуванням добрих справ, а гордість проганяється тим, що нікого не принижують.
Пихатості властиві лицемірство і брехня, а гордості — зарозумілість і заздрість.
Той — пан, хто запанував над собою, а душу і тіло підкорив розуму (духу).
Щирість друга пізнається у випробуваннях, коли він стає спільником у наших потребах.
Відчуття замкни безмовною самотою, а помисли, що повстають у серці, віддай на суворий суд.
Спогади про прикрі обрáзи зустрічай незлопам’ятно, а до ласолюбних стався вороже.
Безмовна самота, молитва, любов і стриманість, — це квадрига[3], що здіймає розум до неба.
Якщо виснажиш тіло постом і чуванням, то відженеш дошкульний помисел ласолюбства.
„Як віск тане від вогню” (Пс. 67, 3), так і нечистий помисел — від остраху Божого.
Велике лихо для розумної душі — довго перебувати в сороміцьких пристрастях.
Терпляче зноси удари прикрих випадків, що ятрять душу, бо ними Боже провидіння хоче тебе очистити.
Зрікшися майна і покинувши світ, відречись, нарешті, і від лихих помислів.
Належна справа для розуму — завжди повчатися у словах Божих.
Як справа Божа — управляти світом, так і справа душі — керувати тілом.
З якою надією ми зустрінемо Христа, якщо й дотепер коримося тілесним насолодам?
Пожадання винищують страждання і журботи, чи добровільні, чи ті, що посилає Провидіння.
Грошолюбство — це пожива для пристрастей, оскільки воно підтримує та плекає всеохоплююче самодогідливе пожадання.
Смуток притупляє задоволення (ласолюбства), а задоволення сплітається з кожною пристрастю.
Якою мірою міряєш своєму тілу, такою й тобі відміряє Бог (Мт. 7, 2).
Справи Божих присудів бувають відплатою за справи, що чинилися тілесно.
Чеснота й пізнання породжують безсмертя, а їхня нестача стала матір’ю смерті.
Смуток задля Бога винищує пожадання, а знищення пожадання — це воскресіння душі.
Безпристрасність — це нерухомість душі до лихого, але її неможливо віднайти без Христової благодаті.
Христос — Спаситель душі та тіла, і хто прямує за Його слідами, той звільняється від усього лихого.
Якщо хочеш здобути спасіння, відречись від тілесних насолод та обери стриманість, любов і молитву.
Безпристрасності властиве справжнє міркування, у якому все робиться за правдивою міркою.
Нашим Господом і Богом є Ісус Христос, тож розум, що за Ним прямує, у темряві не перебуватиме.
Збери свій розум та спостерігай за помислами, і які з них виявляться пристрасними, — їх і винищуй.
Існує три осередки, з яких виходять помисли: відчуття, пам’ять і тілесна сила, а найдокучливіші — ті, що виходять із пам’яті.
Кому дарована премудрість, той стає причетним до розуміння безтілесних і знає, який початок світу і який його кінець.
Не занедбуй належних справ і твій розум просвітиться, адже такому обіцяно: „Даю тобі заховані (у темряві) багатства й скриті скарби” (Іс. 45, 3).
Той знайшов благодать у Бога, хто звільнився від пристрастей, і той сподобився великої милости, хто вдостоївся пізнання.
Розум, звільнившись від пристрастей, просвітлюється, адже його безнастанно освітлюють споглядання всього існуючого.
Світло душі — пізнання, а безрозсудний, утративши його, ходить у темряві.
Безрозсудний проводить життя у темряві та його охоплює морок незнання.
Хто любить Ісуса, той позбудеться зла, і хто за Ним прямує, побачить справжнє світло.
Розум, звільнившись від пристрастей, бачить тонкі міркування і під час чування, і коли повивається сном.
Розум, досягнувши вищого ступеня чистоти, відчуває на собі гніт творінь і прагне покинути межі всього сотвореного.
Блаженний, хто досягнув безграничного безмежжя, а досягнути його може лише той, хто перейшов через усе граничне.
Хто шанує Бога, той і слова Його чує, а (значення) їхньої істини розуміє лише той, хто любить.
Розум, яким керує справедливість, знаходить істину, а ким керує якась пристрасть, той її не знайде.
Як Бог у Своїй сутності — недоступний, так і недосяжний у величі.
Якщо істота не має ні початку ні кінця, то й мудрість її незбагненна.
Спасіння кожного творіння — це добре піклування про нього його Творця.
Господь зі Свого милосердя підтримує всіх, що падають, і піднімає всіх, що скинуті додолу.
Христос — суддя живих і мертвих, і справедливо відплачує за кожен учинок (Ді. 10, 42; Пс. 62, 13).
Якщо хочеш запанувати над душею і тілом, то постарайся відкинути причини пристрастей.
Поєднуй із чеснотами душевні сили і відчепиться від них усяка жадоба пристрастей.
Жаготу похоті приборкуй стриманістю, а стремління гніву — духовною любов’ю.
Безмовна самота та молитва — це наймогутніші знаряддя чесноти, бо вони, очищаючи розум, роблять його зрячим.
Лише духовна бесіда — корисна, а всі інші перевершує безмовність.
З п’яти видів бесід, три підтримуй, четверту часто не практикуй, а від п’ятої — відмовся.
Той любить безмовність, хто не має ніякої пристрасти до світського, а всіх людей любить той, хто не любить нічого людського.
Правдивий учитель — сумління, і хто до нього прислухається, той не спотикнеться.
Тільки тих не викриває сумління, які або досягли вершини чеснот, або впали у саму глибінь зла.
Досконала безпристрасність породжує чисті думки, а досконале пізнання ставить перед Самим Непізнаним.
Хто не знайшов тілесних утіх, того журить осудливий смуток, а хто ними понехтував, того смуток обминає.
Смуток — це взагалі позбавлення бажаного задоволення, чи того, що буває за Богом, чи того, що буває за духом світу.
Боже Царство — це доброта і мудрість, а хто їх набув, той перебуває на небесах.
Проклята та людина, яка ділами віддала перевагу тілу, а не душі, та світу, а не Богові.
Однакову любов до всіх набув той, хто не заздрить тим, які досягають успіху в добрі, а тих, які про це не дбають, — жаліє.
Справедливо, що старшувати належало би тому, хто за закон для душі та тіла має вимоги чеснот.
Той добрий духовний купець, хто заради майбутнього однаково відрікся і від утіх, і від скорбот цього життя.
Душу утверджують любов і стриманість, а розум (дух) — чиста молитва та духовне споглядання.
Слухаючи корисне слово, не осуджуй промовця, щоб не позбутися спасенного повчання.
Лихе серце лихе й задумує, а справності ближнього перетворює на несправності хибним тлумаченням його справ.
Не вір помислу, що осуджує ближнього, адже хто має лихий скарб, той про лихе й міркує.
З доброго серця виходять і добрі думки, бо який його скарб, такі в нього й міркування (Мт. 12, 35).
Пильнуй за думками та уникай зла, щоб не затьмарився твій розум і ти не почав хибно дивитися на речі.
Згадуй про юдеїв та остерігайся їхніх вчинків. Вони бо, засліплені заздрістю, неславили Господа Бога, маючи Його за Вельзевула (Мт. 12, 24: Мк. 3, 22; Лк. 11, 15).
Лиха підозра затьмарює розум і змушує його дивитися на непутнє як на путнє.
Біля всіх чеснот висовуються і пристрасті, тому пристрасні люди й переводять чесноти у пристрасті.
Якщо розум довго перебуває в радості або смутку, то дуже швидко впадає у пристрасть зневіри.
Чиста совість захоплює душу, а нечистий помисел скидає її додолу, — у пекло.
Пристрасті, заворушившись, проганяють марнославство, а коли проганяють їх, то воно повертається знову.
Якщо хочеш одразу позбутися всіх пристрастей, то обери стриманість, любов і молитву.
Розум, який молитовно перебуває в Богові, звільняє пристрасну частину душі від пристрастей.
Бог, давши творінням буття, Своїм провидінням охоплює їх усіх разом.
Будучи Владикою всього, Він зволив стати слугою, і тим показав вищий ступінь Свого провидіння про творіння (Флп. 2. 7).
Бог-Слово, правдиво втілившись, поєднався через тіло з усім творінням.
Дивним чудом на землі і на небі є те, що Бог — на землі і людина — на небі, щоб, поєднавши людей з ангелами, воднораз і всьому творінню дарувати обожнення.
Освячення та обожнення ангелів і людей — це пізнання Пресвятої та Єдиносущної Трійці.
Прощення гріхів — це звільнення від пристрастей, і хто не звільнився від них через благодать, той не знайшов ще прощення.

ДРУГА СОТНЯ

акровірш якої такий:

Молися за мене, найчесніший брате,

бо великих бід я належно чекаю

за справи мого прагнення, —

душевного смутку та тілесних скорбот.

Чи хочеш водночас позбутися (усіх) пристрастей? — Покинь матір пристрастей — самолюбність.
Здоров’я для душі — безпристрасність і пізнання, а набути його не може той, хто поневолений тілесними насолодами.
Тілесне та душевне ласолюбство висушують стриманість із терпінням та любов із великодушністю.
Початком розгнузданих пристрастей у душі є самолюбність, а самолюбність — це любов до тіла (або жаль до себе).
Характерна риса розумности — підпорядковувати себе розуму і водночас поневолювати та підкоряти собі тіло.
Докір для розумного — коритися нерозумному та дбати лише про задоволення сороміцького пожадання.
Згубно для розумної душі залишати Творця та годити тілу.
Тобі наказано мати тіло за слугу, а не слугувати протиприродно його насолодам.
Розірви пута побратимства з тілом та не давай цьому слузі нічого, крім украй необхідного.
Закрий відчуття у твердині безмовної самоти, щоб вони не захопили розуму до властивого їм пожадання.
Найсильніша зброя для того, хто терпеливо зберігає мовчання — стриманість, любов, молитва і читання.
Розум не перестане блукати по речах тілесних насолод, допоки, підкоривши собі тіло, не вдасться до споглядань.
Ми трудимося над дотриманням заповідей, щоби звільнитися від пристрастей, а над зберіганням божественних догматів[4], — щоб удостоїтись пізнання.
Безтурботність душі — від безпристрасности та пізнання, і не набуде її той, хто кориться тілесним насолодам.
Поневолюй тіло, відсікаючи його ласолюбні домагання, і визволиш його від гіркого їм служіння.
Будучи створеним вільним і покликаним до свободи, не дозволяй собі плазувати перед нечистими пристрастями.
Журботами та втіхами, жаданнями та острахами прив’язують демони розум до чуттєвого.
Божий острах стримує пожадання, а смуток задля Бога відганяє ласолюбство.
Прагнення мудрости нехтує острахом, а насолода пізнання проганяє журбу.
Св. Письмо містить чотири такі речі: заповіді, догмати, погрози та обітниці.
Пожадання зупиняють стриманість і праця, а висушують — безмовна самота і божественна любов.
Не вражай брата загадковими підозрілими словами, бо й ти, якщо випаде, не знесеш такого.
Гнів зупиняють великодушність і лагідність, а знищують — любов і співчуття (поблажливість).
Кому далося знання, тому дане розумне світло, однак хто, одержавши, заплямує його, того охоплює темрява.
Дотримання заповідей породжує безпристрасність, а безпристрасність душі оберігає знання.
Переміни чуттєве споглядання на розумне, і піднесеш відчуття над чуттєвим.
Чуттєва (видима) дружина означає діяльну душу, поєднуючись з якою, розум народжує чесноту.
Дослідження Божих слів научає Божого розуміння того, хто справді, благоговійно і ревно його шукає.
Що — світло для зрячих і для зримого, те саме — Бог для мислячих і для мисленого.
Чуттєва твердь означає твердь віри, на якій усі святі ясніють наче зорі.
Єрусалим пренебесний, — пізнання безтілесного, бо в ньому споглядається бачення світу.
Не занедбуй діяльного життя, бо інакше змаліє пізнання, а тоді через голод, що від цього настане, підеш до Єгипту (Бт. 26, 1. 2).
Духовна свобода — це звільнення від пристрастей, а цього ніхто не знайде без Христової благодаті.
Обіцяна земля — це Царство Небесне, а достойними її нас роблять безпристрасність і знання.
Духовний Єгипет — це затьмарення від пристрастей, у який ніхто не йде, якщо спочатку не зазнає голоду.
Наповнюй своє вухо духовними словами, і віддалиш свій розум від нечистих помислів.
Добрий і премудрий за єством один Бог, але таким буває і розум після причастя, якщо старатиметься про це.
Угамовуй черево, сон, гнів і язик, „щоб не спіткнулася нога твоя об камінь” (Пс. 91, 12).
Намагайся однаково полюбити кожну людину, і проженеш нараз усі пристрасті.
Бачення чуттєвого — спільне для розуму і відчуття, а пізнання розумного (духовного) — належить одному розуму.
Розум не займеться духовними речами, якщо спочатку не відкине схильности до відчуттів та чуттєвого.
Природне відчуття схиляється до чуттєвого, і коли воно ним втішається, то (одночасно) втішає і розум.
Віддай відчуття на служіння розуму, і не давай йому часу втішати його.
Якщо станеться так, що розум займеться чуттєвим, то відведи його втішання відчуттям, зводячи його до духовного розуміння того, що буде потім.
Ознака того, що розум зайнявся духовними речами, — байдужість до всього, що втішає відчуття.
Розум, спрямовуючись до споглядання духовних речей, має від того безнастанну насолоду.
Коли розум збагатиться пізнанням Єдиного, тоді, певна річ, запанує і над відчуттями.
Не дозволяй своєму розуму блукати у чуттєвому, щоби він не набрався властивих йому втіх та журбот.
У кого розум постійно зайнятий духовними речами, у того й емоційна частина душі стає божественною зброєю.
Розум не може сповнитись пізнанням, якщо емоційна частина душі не прикраситься перед тим властивими їй чеснотами.
Розум тоді стане чужим для світу, коли цілковито відкине будь-яке відчуття до чуттєвого.
Характерною рисою розумної частини душі повинно бути вправляння в пізнанні Бога, а емоційної — любов і стриманість.
Розум не займатиметься постійно чимось чуттєвим, якщо не матиме до того ніякого бажання.
Той розум — досконалий, який сповнений знання, і та душа — досконала, яка утвердилася в чеснотах.
Схильність розуму до чуттєвого робить його невільником тілесних насолод.
Якщо емоційна частина відвертається від своїх чеснот, то й розум покидає місце пізнання.
Ми прийняли „право дітьми Божими стати” (Йо. 1, 12), але не станемо ними, якщо не позбудемося пристрастей.
Нехай ніхто не думає, що став уже Божою дитиною, якщо не набув Божих рис.
Набуття доброї чи поганої вдачі робить нас або синами Бога, або сатани.
Та людина — мудра, яка прислуховується до себе й намагається очиститись від усякої скверни.
Уперта душа не відчуває, коли її шмагають, і до благодійника не має ніякого чуття.
Хто одягнувся в нечистий одяг, того виганяють із божественної весільної світлиці, і доля його — темрява кромішня (Мт. 22, 12. 13).
Хто боїться Бога, той дбає про свою душу і вирятовується від лихої долі.
Не матиме милости від Бога той, хто, зоставивши Його, схиляється перед тілесними насолодами.
Ісус Христос сказав, що „ніхто не може двом панам служити” (Мт. 6, 24), але ми не хочемо тому вірити.
Опоганена душа озлоблюється від пристрастей, і нездатна увірувати без розтинів та припікань.
Затверділим (людям) потрібні страшні випробування, бо без сильних болів вони не можуть зм’якшитися.
Розумна людина піклується про свою душу, і