Welcome Visitor: Login to the siteJoin the site

St. Maximus the Confessor Elder & Brother

Book review By: Yuriy Kobylnyk
Religion and spirituality



translated into Ukrainian


Submitted:Jun 21, 2011    Reads: 44    Comments: 0    Likes: 0   



СВЯТИЙ МАКСИМ ІСПОВІДНИК
Короткі відомості про нього
Святий Максим Ісповідник (грец. Ο Άγιος Μάξιμος ο Ομολογητής, лат. Sanctus Maximus Confessor) народився в Константинополі близько 580 року та був вихований у побожній і шляхетній християнській родині. У юності отримав різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, опанував твори древніх авторів і досконало оволодів богословською діалектикою. Коли преподобний Максим пішов на державну службу, то знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем імператора Іраклія[I]. Але придворне життя обтяжувало його, тож коли піднялася монотелітска єресь[II], у виникненні якої був винуватий і кесар з патріархом, та почались усобиці в палаці, у місті, та в багатьох провінціях імперії, то св. Максим побачив у цьому принагідний привід, щоб задовольнити своє постійне прагнення залишити світ і вступити у монастир. Звільнившись від справ, він пішов у Хризопольську обитель[III] (614 р.) і ревно вдався до аскетичних подвигів за суворими отцівськими правилами, виявляючи в собі гідний в усіх відношеннях приклад для наслідування. Тому, коли був потрібний новий настоятель у монастирі, то всі одностайно вибрали прп. Максима на це служіння, яке він належно виконував, не попускаючи собі та не догоджаючи людям, бо у цьому сані від своєї надзвичайної скромности він, за його власними словами, "залишався звичайним ченцем."
Тим часом монотелітска єресь все росла й росла, її підтримував двір і патріарх, зростали разом із нею і заворушення. У 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Софронія[IV], патріарха Єрусалимського (пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив монастир і виїхав до Олександрії. Максим Ісповідник став відомим на той час як непримиренний противник монотелітської єресі. Після того, як IV Вселенський собор (у 451 р.) засудив монофізитів[V], що визнавали в Господі Ісусі Христі одну (божественну) природу, еретиками-монотелітами було введене поняття єдиної божественної волі і єдиної (божественної) дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення. Монотелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, що посилювалась національною ворожнечею, серйозно загрожувала церковній єдности Сходу. Боротьба православ'я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарших престоли на Православному сході займали монофізити: Константинопольський - Сергій[VI]. Антіохійський - Атанасій[VII], Олександрійський - Кир[VIII]. Шлях преподобного Максима з Константинополя до Олександрії пролягав через Кріт, де він і розпочав свою проповідницьку діяльність. Там він зіткнувся з єпископами, які дотримувались єретичних поглядів Севера[IX] і Несторія[X]. В Олександрії та в її околицях преподобний провів близько шести років. У 638 році імператор Іраклій разом із патріархом Сергієм, прагнучи зменшити розбіжності у віровизнанні, видав указ, так званий "Ектезис" (грец. Έκθεσης) - "Виклад віри", що остаточно велів визнавати науку про одну волю при двох природах Спасителя. Захищаючи правдиву віру, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і це приводило до неабиякого успіху. "Не лише клір та всі єпископи, але й народ, та всі світські начальники відчували в собі якийсь непереборний потяг до нього", - свідчить опис його життя. Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а в 641 році - кесар Іраклій. Імператорський престол зайняв жорстокий і брутальний Констанс II[XI], відвертий прихильник монотелітів. Підсилилися нападки єретиків на православну віру. Преподобний Максим подався до Карфагену, що в Африці, і проповідував у ньому та його околицях ще п'ять років. Коли туди прибув спадкоємець Сергія патріарх Пірр[XII], переконаний монотеліт, що залишив Константинополь через придворні інтриги, то між ним та преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр усенародно визнав свої помилки і захотів навіть вручити Папі Римському Теодору[XIII] письмове зречення від них. Преподобний Максим разом із Пірром відправився в Рим, де Папа Теодор прийняв покаяння колишнього патріарха і відновив його в сані, проте Пірр знову невдовзі перейшов до монотелітів. У 647 році св. Максим повернувся до Африки. Там на соборах єпископів монотелітство було осуджене як єресь. У 648 р. замість "Ектезиса" вийшов новий указ, складений за дорученням кесаря Константинопольським патріархом Павлом[XIV] - "Типос" (грец. Τύπος) - "Зразок віри", що забороняв усякі диспути як про одну волю, так і про дві волі попри визнання двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Папи Римського Мартина I[XV], який змінив Папу Теодора, із проханням винести питання про монотелітство на соборне обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року зібрався Латеранский собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких був і св. Максим Ісповідник. Собор засудив монотелітство і царський типик, та всіх, хто прийняв цю єретичну науку, а його захисників, Константинопольських патріархів Сергія, Павла і Пірра, віддали анатемі. Це визначення Собору розіслали всюди, Заходом і Сходом. Констанс II також його отримав, а тому наказав схопити Папу Мартина і преподобного Максима та припровадити їх до Константинополя. Після того, як їх туди привели, то, звинувативши у недотриманні основ віри та у співпраці з сарацинами, бо Папа підтримував грішми християн, що жили у великій бідності серед іновірців, св. Мартина після неймовірних катувань заслали до в'язниці в Херсонесі[XVI], де він і помер у 655 р., а св. Максима взялися схиляти на свій бік, і робили це дуже наполегливо: спочатку в царських палатах; згодом у в'язниці в Царгороді; далі у Фракійському містечку Візії[XVII], місці першого ув'язнення св. мученика; потім, забравши звідти, знову в Царгороді, в обителі св. Теодора, де його помістили, - у величніших та грізніших обставинах. Справу вели сенатори, при цьому іноді були присутні й архієреї. Мета - переконати св. Максима погодитися з їхньою наукою, або хоч підписати Типос, чи хоч би мовчати. Ніщо не вдавалося. Правда православ'я у вустах св. Максима щоразу перемагала та змушувала не лише мовчати, але й прихиляла на його бік супротивників. Оскільки він був простим ченцем, то його катували окремо, але обвинувачення проти нього висунули ті самі, що й проти Папи, - богословські і політичні. До нас дійшли протоколи його справи, "Acta Maximi". Максим стояв на своєму непохитно, а історія суду над ним показує, яку величезну духовну роль відігравала тоді його особистість. Коли йому зауважили, що він, звичайний монах, повстає проти думки всіх патріархів, то він відповідав, що якби навіть ангел із неба проповідував єресь, то він, Максим, усе одно відстоював би істину. Відповідаючи на пропозицію погодитися з Типосом хоча б заради єдности Константинополя з Римом, він заявив: "Я думаю не про єднання чи роз'єднання римлян і греків, але про те, щоб не відступити від правдивої віри." Він кинув виклик цезаро-папістській поведінці Іраклія і Констанса II, сказавши, що це "справа священиків, а не царів, - досліджувати й визначати спасенні догмати Вселенської церкви…А під час анафори[XVIII] імператори згадуються з мирянами…" Коли емісари[XIX] оголосили, що легати[XX] Папи перебувають у місті й завтра вступлять у єднання з патріархом, прп. Максим повторив: "Святий Дух засуджує навіть ангелів, які чинять противне тому, що проповідане…"
Мужність поборника правди намагалися похитнути і обіцянками, і погрозами, і вказівками як обійти правду непомітно для інших, нарешті, на останніх зборах і побоями. Ніщо не допомогло, і св. Максима заслали до другого місця ув'язнення через Селимврію[XXI] в Перверу[XXII], що на західному узбережжі Мармурового моря.
Але вороги правди не дрімали, і св. Максима знову викликали до Константинополя щоб остаточно його переконати, а чинили це з ще більшою наполегливістю, але так само безуспішно, трьома способами: у царських палатах, у в'язниці і знову в палатах, де винесли кінцеве рішення - залишити страждальця живим, але накласти на нього муки, страшніші від смерті. Для цього віддали його до рук місцевого єпарха[XXIII].
А цей жорстокий мучитель, узявши преподобного й увівши його в преторій[XXIV], повелів роздягти та, розпластавши на землі, шмагати гострими волячими жилами. І били Божого старця так нелюдяно, що не було жодного живого місця на його тілі, і кров'ю обагрилася під ним уся земля. Потім, коли він уже ледве дихав, його вкинули до темниці.
Уранці святого знову взяли у преторій і піддали ще жорстокішій карі - йому відрізали язик, який славив Господа і викривав єресь, та ножем із молотом відтяли праву руку за писання повчальних і викривальних книг. Потім, виволікши з преторію, роздягненого та роззутого, тягли, знущаючись над ним, ринковою площею, показуючи перед народом відрізані язик і руку. Те саме зробили з одним із двох його учнів, які разом із ним переносили страждання. Але тут Господь виявив небувале чудо, - до них повернулася здатність говорити і писати. Нарешті, після таких нелюдських мук і наруги їх вислали в далеке поселення до Колхіди. Преподобний Максим наперед знав про свою смерть. Тож, вистраждавши три роки у Схемарській темниці, де він зазнавав страшенної скрути, св. Максим відійшов до Господа 26 (13) серпня 662 року, пам'ять - 21 січня. Перед смертю його втішило видіння від Господа. За грецькими прологами[XXV] 26 серпня вказується як день перенесення його мощів до Константинополя, воно могло бути приурочене до дня смерті преподобного. Можливо, що встановлення пам'яті на 21 січня пов'язане з тим, що 26 серпня святкується свято Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами загорялися три чудово явлених світильники і ставалося багато оздоровлень.
Преподобний Максим Ісповідник залишив Церкві велику богословську спадщину. Його екзегетичні[XXVI] твори містять пояснення трудних місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої і 59-го псалма, схолії[XXVII] до творів священномученика Діонісія Ареопагіта[XXVIII] і святителя Григорія Богослова[XXIX]. До екзегетики відноситься також пояснення Богослужіння, відоме як "Мистагогія" (грец. Μυσταγωγία) - "Уведення до таїнства." До догматичних праць преподобного належать: опис його диспуту з Пірром, декілька трактатів і листів до різних осіб. У них міститься виклад православного вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговтілення і про обожнення людської природи. "Ніщо в обожненні не є витвором природи, - писав преподобний Максим у листі до свого товариша Талассія[XXX], - бо природа не може охопити Бога. Єдино лише милість Божа може надати обожнення істотам…Людина (як образ Божий) в обожненні уподібнюється Богові, вона втішається достатком усього, що їй належить за природою, тому що в ній торжествує благодать Духа і тому що в ній діє Бог" (лист 22). Преподобному Максимові належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особистісне існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливі "Глави про любов." Преподобний Максим написав також три гімни в кращих традиціях церковної гімнографії[XXXI], що ведуть початок від святителя Григорія Богослова. А богослов'я преподобного Максима Ісповідника, засноване на духовному досвідченому знанні великих отців-пустельників із використанням мистецтва діалектики, виробленого дохристиянською філософією, продовжилось та розвинулось у творах преподобного Симеона Нового Богослова[XXXII] та святителя Григорія Палами[XXXIII].
З його творів до грецького Добротолюбства включені глави про любов, усього чотириста, сімсот глав про Пресвяту Трійцю і про втілення Бога-Слова, а насамперед про чесноти і пристрасті, та тлумачення Господньої молитви. Ми запозичаємо з цього до нашої збірки усі відомі глави про любов, а із семиста глав робимо вибірку тих аскетичних глав, які зрозуміліші та повчальніші. А замість того, що тут опущено, ми вносимо, за виданням Migne, подвижницьке слово.
Таким чином зі св. Максима тут подано:
1) Подвижницьке слово, в питаннях учня і відповідях старця.
2) Чотириста глав про любов.
3) Умоглядні та дієві глави, вибрані із семиста глав грецького Добротолюбства.
1.
ПОДВИЖНИЦЬКЕСЛОВО В ПИТАННЯХ І ВІДПОВІДЯХ
БРАТ І СТАРЕЦЬ
1. Запитав (якось) брат у старця: "Прошу тебе, скажи мені, отче, яка була мета Господнього втілення?" А старець сказав йому у відповідь: "Дивуюся тобі, брате, чому ти, щодня чуючи Символ віри, питаєш мене про це. Утім скажу тобі, що метою Господнього втілення було наше спасіння."
(Тоді) брат попросив: "Поясни мені, отче, як це?" - Старець відповів: "Оскільки людина, створена на початку Богом і поселена в раю, порушила заповідь та зазнала тління і смерті, а потім, незважаючи на те, що Боже Провидіння із покоління в покоління направляло її до добра, вона завжди сповзала тільки до гіршого, бо сила-силенна тілесних пристрастей допроваджувала її до відчаю, - то заради цього, єдинородний Син Божий, передвічне Слово від Бога-Отця, джерело життя і безсмертя, зійшов до нас, що жили в темноті та смертній тіні (Іс. 9, 2; Мт. 4, 16), і воплотився від Духа Святого і Діви Марії та показав нам спосіб богоподібного життя, дав св. заповіді з обітницею Царства Небесного тим, які за ними житимуть, і погрозу вічних мук для тих, які їх не дотримуватимуться; а, перетерпівши спасенні страсті і воскреснувши з мертвих, дарував нам надію воскресіння і життя вічного, подолавши покорою провину прабатьківського гріха і смертю знищивши владу смерті, "як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі" (1 Кр. 15, 22); а потім вознісся на небо і сів праворуч Отця та зіслав нам Св. Духа, як запоруку життя, для просвітлення та освячення душ наших, і на поміч тим, які задля спасіння стараються виконувати Його заповіді.
Ось, коротко кажучи, якою була мета Господнього втілення!"
2. Брат (знову) попрохав: "Я хотів би, отче, коротко почути, які заповіді я повинен виконувати, щоби спастися?" Старець відповів: "Сам Господь наказав апостолам після воскресіння: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав" (Мт. 28, 19. 20). Отож, усе, що Він їм заповідав, повинна сповняти кожна людина, хрещена в ім'я Пресвятої і Животворної Тройці. Господь нерозривним союзом поєднав справжню віру з дотриманням усіх заповідей, знаючи, що при відокремленні одного від іншого людина спастися не зможе. Тому й Давид, маючи жи�




0

| Email this story Email this Book review | Add to reading list



Reviews

About | News | Contact | Your Account | TheNextBigWriter | Self Publishing | Advertise

© 2013 TheNextBigWriter, LLC. All Rights Reserved. Terms under which this service is provided to you. Privacy Policy.